А ви їх питали?

Rate this item
(15 votes)

«Чи колись було таке, що когось цікавило наше бачення дійсності?» - обурено хитнула своїм довгим стеблом одна фіолетова квітка. «Усі ці глядачі, що вдивляються у наше зображення – просто витріщаки, яки нічого не розуміють у квітковому житті».

«Чи думав цей митець, зрізуючи нас, розманіжених сонячним промінням та весняно-літнім вітром, про наше бажання позувати йому? Звісно, що ні. Бо то ж не йому стирчати безліч часу у незручній хоч і досить красивій білій вазі з візерунком.  Ніхто, жоден з тих, хто потім побачить цю картину, навіть з прояву ввічливості не поцікавиться в порядних квітів про їх настрій. А нам ще, до речі, й самої картини не покажуть», - якщо б в жовто-білого півника були плечі, він би обов’язково ними знизав, а так гордовита пишна квітка лише злегка затріпотіла пелюстками.

«Майте хоч крихту самоповаги», - насуплено озвалося червоне яблуко, але його монолог обірвався у той момент, коли художник, шукаючи потрібного ракурсу, перевернув стиглий плід іншим боком. «Ми, між іншим, з’являємося на картинах подібного змісту і концепції набагато більше разів ніж ви – вічно чимось невдоволені квіти»,- жовте яблуко намагалося ближче підсунутися до вази, але в нього нічого не вийшло, пихаті квіті були занадто високо.

Слухала і нічого не відповідала лише стигла груша. Її, чесно кажучи, було трохи однаково, де висіти чи лежати. Вона милувалася своїм відображенням на поверхні столика та тим, як світло змішує фарби на жовтуватому тлі позаду вази. «А квіти… вони просто нічогісінько не розуміють у мистецтві, тож не питайте їхнього бачення. Нічого путнього не дізнаєтеся. Це ж бо я, груша, вам кажу».

Ксенія Єрмакова   

Эссе по картине Сергея Латанского

Read 1203 times Last modified on Середа, 18 лютого 2015 11:56